Історія борщу тісно пов’язана з історією осідання кочових роксоланів(половців) на українських землях. На відміну від слов’ян, котрі жили в лісах і вели збиральницький спосіб життя, русини походять від кочівників. Їх культура тісно пов’язана з тваринництвом. Кочівні роксолани змушені були зимою кочувати на південь у приазов’я. Необхідність у зелених травах в раціоні худоби була досить високою. Незважаючи на те, що вже давно існувала можливість заготівлі сіна, здоров’я худоби, годованої сіном було надто слабким. Необхідно було підгодовувати її зеленою травою, котра взимку росла на півдні.Необхідний був інший спосіб консервації окрім сушіння. І саме такий спосіб консервації був винайдений нашими пращурами-кочівниками це соління.

Сьогодні широко відомий кормовий продукт – силос. Для консервації зелених рослин достатньо було закладення зелені з посипанням її сіллю. Такий корм забезпечував здоров’я поголів’я худоби і позбавляв від необхідності кочувати.

 Осідлі русини отримали змогу займатись тваринництвом без кочівлі, але стали залежними від солі. Це стало причиною утворення такої професії, як “чумак”. Ці люди постійно курсували на південь, добуваючи і поставляючи сіль до русі.

Так от, те, що ми називаємо сьгодні “Силос”, наші пращури називали “Борщ”. Саме борщ дав створив осідлу націю, котра стала відома як “русини”.

Для приготування борщу використовувались соковиті зелені рослини: бадилля гарбуза, кропива, лопух, а найпопулярнішим був борщовик. Зрозуміло, що маючи великі запаси борщу (силосу) взимку, русини навчились готувати його для вживання людьми. Варений борщ з м’ясом і сметаною, став найбільш популярною, смачною і корисною стравою, котра стала відомою у всьому світі, як український борщ.