Всім нам добре відома історія про те, як язичник Володимир хрестився в Корсуні і приїхавши додому хрестив всю Русь, котра після цього стала православною. Все ніби й так, але є нюанси. В них ми й розберемося.

По-перше, на той момент в Києві вже була християнська церква, котрою опікувалась Ольга. Княгиня Ольга прийняла хрещення задовго до Володимира і, з її легкої руки, на Русі вже була не одна церква. Але Володимиру довелось пертися аж в Корсунь, щоб прийняти хрещення. Все тому, що церква, котра була в той час на русі, була аріанською, а священників привезли для неї з Германії.

Аріанська церква не визнавала Ісуса Богом і дотримувалась першохристиянських гностичних принципів. І це далеко не перша поява християнства на Русі. Задовго до Ольги аріанство на наші землі принесли готи, А при Атилі з Риму в наші краї повтікало досить багато гностиків, котрих переслідували іудео-християни. Тому, персона Ісуса була відомою і навіть русинська релігія сповідувала етнічний гностицизм, котрий відносився до першохристиянських течій. Тобто, язичництво, котре було на Русі, не було вже й таким язичництвом, яким його представляють сьогодні.

Єдиним недоліком нашої етнічної релігії бкло те, що візантія не визнавала її правовірною. Нам відома історія про те, як до Володимира приїздили іудеї і пропонували прийняти свою релігію, оскільки візантійці визнавали її правовірною. Фактично, Константинополь, котрий контролював найбільші ринки в європі, використовував своє положення для утиску інших релігій і християнізації світу. Для купців неправовірних релігій було встановлено вище мито, ніж для християн, не на всі ринки вони допускалися. Але іудеї змогли добитися того, щоб іудаїз визнали правовірною релігією і отримати пільги на рівні з християнами.

Це обурювало Володимира, оскільки наш етнічний гностицизм також сповідував вчення Ісуса, хоч і не зовсім так, як його бачили християни. Довгі роки Володимир добивався того, щоб русинів також визнали правовірними, Але Василевс був невблаганним.

Та Володимир мав терпіння і піднімав це питання за кожної нагоди. Тоді здавалось, що це не можливо, щоб Константинополь визнав язичників-русинів правовірними, але видався слушний момент. Повстання Варди Фоки підірвало авторитет Василевса. Отримавши низку поразок, Василевс опинився перед обличчям неминучої загибелі і йому вкрай був необхідний сильний союзник. Володимир у той час вважався одним із найвпливовіших правителів і грізним воїном, котрий наводив страх на римлян. І василевсу довелось розпочати переговори з метою отримання підтримки від Київської Русі. Але незважаючи на невідворотній крах, священники Константинополя навідріх відмовлялися визнавати русинів правовірними. Тому довелося йти на компроміс.

для визнання русинів правовірними Візантія висунула три умови: по-перше, русини мали відмовитись від ідолів і кумирів, котрі вкрай не визнавались християнами; по-друге: русини мали прийняти обряд хрещення, щоб християни розуміли, що русини зрікаються Сатани; по-третє: християнська церква візантійського толку ставала державною на рівні з русинством і безперешкодно мала право проповідувати на Русі.

За дотримання цих умов, Візантія визнає русинів правовірними і дозволяє торгівлю на умовах усіх пільг, котрі мали християни і іудеї у Візантійських землях. Умови були прийняті.

Тобто, саме хрещення і відмова від ідолів не означало для Русі прийняття християнства, як про це стверджують сьогодні. Це була лише поступка за визнання правовірності і відкриття візантійських ринків.

Руська православна церква ще довгий час існувала відособлено від християнської церкви візантійського толку, а остаточне об’єднання і викорінення її відбулось лише за Ніконовської реформи. Тоді християнська церква віднеслась лояльно до значної кількості русинських обрядів, таких як великдень, зпас, купала, покрова і коляда, і прийняла їх з новим християнським значенням, але зберегла філософію іудео-християнства. Увесь цей час, християни докладали активних зусиль, щоб знищити русинство назавжди.