Фігурки жіночих глиняних статуеток часів трипільської культури викликають цікавість і вважаються ознакою особливого ставлення до жінки у цьому суспільстві. Якщо звернути увагу на історію, міфи і релігійну культуру скіфських племен, котрі належать до цієї культури, то ми бачимо всі ознаки рівноправного ставлення до жінок і чоловіків, але не бачимо ознак матріархату, як до цього схильні деякі історики. З точки зору релігійної символіки, такі фігурки жінки ніякого значення не мали. Фахівці етнічної релігії вважають, що ці фігурки вироблялися масово і основним їх призначенням було забавляння дівчаток. Тобто, ці фігурки не що інше, як прототип сучасної пластикової «Барбі».
Але, враховуючи те, що тканина з часів трипілля не збереглась, то виріб не повний. Їх вигляд в завершеному стані мав би бути ідентичним нашій українській мотанці. Тобто, якщо говорити по дорослому, то призначення цих глиняних фігурок було в тому, щоб слугувати каркасом для мотанки.
В наш час, історики і археологи мають схильність до примітивізму. Знаходячи археологічні знахідки, котрі здаються примітивними, зазвичай приймається спільна думка про те, що мистецтво наших пращурів було примітивним. Але, незважаючи на те, що з тих часів пройшли тисячі років, людська уява і майстерність не була тоді примітивною. Так само, як і сучасні українці, їх пращури славились розмаїттям кольорів і форм.
Тому, є всі підстави вважати, що історія мотанки тягнеться ще з часів трипільського періоду.
Мотанка це особлива форма мистецького вираження людини, котра могла нести як релігійний, так і звичайний побутовий зміст. Техніки виготовлення мотанок збереглись основним чином в українській культурі і це є ще одним підтвердженням прямого відношення трипільських традицій до сучасного українського народу.