Гуни

  1. ГУНИ

8.1

В цей час, свою поповнивши скарбницю,

Відправились в Кият більшість варяг.

В Хорезмі називали так столицю,

Над нею майорів варязький стяг.

8.2

Вже нині знаєм слово ми «столиця»,

Це місто де «престол» стоїть важкий.

Раніше ж не сидів каган в світлицях,

Був влади символом залізний «кий».

8.3

В Україні знов три русі зостались.

І свій «Каган Русі» на кожній був.

Під проводом Ругили об’єднались,

Котрий земель немало їм здобув.

8.4

Усіх нас «гунами» тоді назвали,

Та не тому, що був такий нарід,

А все тому, що братство цінували

І не дивились хто, з яких порід.

8.5

А слово «гун» на нашій давній мові

То значить «приятель» чи «побратим».

В кому козацької немає крові,

Тому здається слово це пустим.

8.6

Козак же знає товариству ціну,

І за товариша життя віддасть.

А тих, хто зрадив братство і країну,

Знайде і все з торицеювоздасть.

8.7

Так і Ругило, чувши що ромеї,

Ховають тих, хто зрадили братів,

Був збурений від новини цієї

І повернути їх назад хотів.

8.8

Він Риму обіцяв війну криваву,

І цю обіцянку таки здержав.

Ромеям влаштували ми облаву,

Напали на найбільшу із держав.

8.9

Трусився Рим, доки не вмер Ругило.

І золотом платив нам данину.

Та як каганом гунів став Атило,

Ромеї залишилися без сну.

8.10

До нього в вольницю втікали з Рима

Ті, кому рабство гірше аніж смерть.

Знайшли притулок в гунів за плечима,

Ті, в кого все влетіло в шкереберть.

8.11

В Хорезм тоді пішли трофеї славно,

Котрі збирали гуни на війні,

А Персія їх купувала вправно

Плативши варам по двійній ціні.

8.12

Поєднані лиш клятвою братерства,

І данини ніхто з них не давав.

І була воля в гунів усім верствам

І вдосталь було вин, медів і страв.

8.13

А данину платили ті хто в братство

Не вірив і не визнавав ніяк.

Хто замість честі цінував багатство,

Тому й залишився один мідяк.

8.14

І були славні наші перемоги

Вестготів били ми і били Рим.

З Атилом завжди були наші боги,

І меч Ісуса завжди був із ним.

8.15

Так час спливав і взяв собі покрову

Каган із молоденькою Гудрун.

Зіграв весілля, так щоб жінку нову,

Пізнав народ і бачив кожен гун.

8.16

Вона всміхалась, наші страви їла,

Співала гарно з гунами пісні,

А потім чоловіка отруїла.

В ту ніч помер каган наш у вісні.

8.17

Пройняв великий смуток Україну.

Помер наш Вольга і настав кінець..

Мов обірвав хтось пісню солов’їну,

Мов сонця згас останній промінець.

8.18

Його ховали у Небеснім Храмі,

І звели дамбу край Чаші Життя.

Вода накрила і священний камінь,

І для кагана стала укриттям.

8.19

І між собою розділились гуни.

В союзі кожен першості хотів.

Брати братам заготували труни,

В вісні тримали меч напоготів.