- КИЇВСЬКА РУСЬ
10.1
Та довго не судилося болгарам,
Попанувати в рідному краю.
Сини Кубрата піддалися чварам,
І кожен долю став шукать свою.
10.2
Злий ворог не баривсь цим скористатись
І в наступ на Болгарію пішов.
Брати і не подумали єднатись,
А кожен став шукати власний схов.
10.3
Баян, хоч і довгенько відбивався,
Від натиску потужного Хазар,
Та врешті-решт таки їм здався,
І данину отримав їхній цар.
10.4
А Кубер повернувся до аварів,
Цю назву ефталіти узяли.
Колись так греки називали варів,
Та обрані цю назву прокляли.
10.5
То ж розділивши землі між собою,
Хозари і авари присягли,
Аварське те, що справа за рікою.
Що зліва, те хозари потягли.
10.6
Як тут варягам не дивитись диву?
Адже стоїть їх Київ на русі.
По праву сторону його й по ліву
Тече Дніпро у всій його красі.
10.7
То ж коли військо звідкись прибуває,
На Київ лише скоса позира.
Для кожного, хто данину збирає
Лежала Русь по інший бік Дніпра.
10.8
Так і жили у ті часи русини,
Зайнявши по Дніпру аж дві русі.
І не збирав ніхто із них данини,
Хоча і торг із ними вели всі.
10.9
Русь Київська товари всі збирала,
Котрі слов’янські везли племена.
Русь Половецька зброю виробляла.
Мечі булатні й кінські стремена.
10.10
Весь крам у Царгород варяги везли,
Як їх діди у давнії часи.
Та згодом ефталіти кудись щезли,
І зайняли варяги ще й ліси.
10.11
Тоді був Руар київським каганом,
Коли на Русь, неначе хижий звір,
З земель своїх болгарським гнаний ханом,
Напав тудун земель аварських Дір.
10.12
Він Київ взяв тоді в страшну облогу,
Та взяти русь завдання не просте.
Встиг повернутись Руар на підмогу,
І військо Діра в мить одну розтер.
10.13
Самого Діра тут же було вбито,
А його сина Руар пожалів.
До свого війська взяв його служити,
Разом із тими хто в бою вцілів.
10.14
Служив Аскольд, хоч злобу в серці тихо
На Руара тримав і його рід.
Коли від хворі вмер каган на лихо,
Став Руреку служити він услід.
10.15
Був Рурик свого батька гідним сином.
Варяг він знову разом об’єднав.
Було нарядом все і було чином,
Хозар від Києва тоді прогнав.
10.16
Русь Київську тепер за старшу мали,
І сріблом сильна була і мечем.
На Візантію ми тоді напали,
Розбивши їхнє військо, як нікчем.
10.17
Узяли викуп ми тоді із греків,
Набили вщент трофеями ладді,
І Царгород від нас був недалеко,
Та не повели нас туди вожді.
10.18
Бо Рюрик знав, як дасть він місто війську,
Не втримаютьсявоїни в руках.
Зруйнують всю столицю візантійську,
Все перетворять тут вони на прах.
10.19
Не буде тоді з ким нам торгувати,
Не буде з кого брати данину.
Звелів додому Рурек повертати,
Пограбувавши тільки царину.
10.20
Та серед війська почалось бунтарство,
Всіх невдоволених Аскольд зібрав.
І змовився тоді з хозарським царством,
І Київ здати їм пообіцяв.
10.21
Відчувши міста неминучу втрату,
Відправив Рурек сина через ліс
В Смоленську вкраїну до свого брата.
Там він залишився і там і зріс.
10.22
Коли хозари місто обступили,
Аскольд людей на Рурека підняв.
Вони у місто ворога впустили,
Та Рурек до останнього стояв.
10.23
Кагана взявши раненим, хозари
Зволіли стратити його в на страх.
І кинули його живцем до жару,
На погребальних котрий тлів кострах.
10.24
Аскольд став київським тоді тудуном,
Котрий хозарам данину платив.
Він не ладнав з Дажбогом і Перуном,
Тому і віру іншу він прийняв.
10.25
Почали люди і волхви втікати
Із Києва з Русі в Смоленський край.
І там в Олега, Рюрікова брата,
Просили: «Йди злодія покарай!»
10.26
Та не простою була вже ця справа.
Русь з берега не просто захопить.
Та все ж знайшлась на зрадника управа,
Недовго довелось Аскольду жить.
10.27
З собою взявши хутра й срібла міру,
Олег приплив в компанії купців.
Вони бажали прийнять нову віру,
І жертвували щедро з гаманців.
10.28
Дари свої й Аскольду передали
І срібла й хутра дали цілий пуд.
А на словах проханнячко додали,
Щоб їх хрестити він не мав за труд.
10.29
Аскольд зрадів, що так людей багато
За раз у нову віру наверне.
І щоб хрещеним стати їхнім татом,
Зійшов до них у місце гамірне.
10.30
Всіх обійнявши, вийшов до Олега,
Зрівнявшись з ним, Аскольд його впізнав.
За хрест на шиї, що був оберегом,
Його каган схопив й душити став.
10.31
«Ти не каган!» – в обличчя йому мовив.
«Каган тут я і Ігор – небож мій!»
І меч в живіт встромив на цьому слові,
І впав Аскольд, звиваючись мов змій.
10.32
Ніхто не став Олегу заважати.
Вітав кагана і радів народ.
Став Київ знову центром каганату,
Фортецею серед дніпровських вод.
10.33
Там Ігор правив, нищачи германців,
Звідти в похід збирався Святослав.
І Володимир там приймав посланців,
Котрих Василь із Візантії слав.
10.34
Та мул наніс колись Дніпро нівроку,
І одне русло обміліло вкрай.
Тече тепер ріка з одного боку,
А з іншого засох бодай ручай.
10.35
Нема січі у Києві сьогодні,
Немає вже у Києві русі,
Та цю країну в пам’яті народній,
Прозвали Руссю Київською всі.