1. КИЇВСЬКА РУСЬ

10.1

Та довго не судилося болгарам,

Попанувати в рідному краю.

Сини Кубрата піддалися чварам,

І кожен долю став шукать свою.

10.2

Злий ворог не баривсь цим скористатись

І в наступ на Болгарію пішов.

Брати і не подумали єднатись,

А кожен став шукати власний схов.

10.3

Баян, хоч і довгенько відбивався,

Від натиску потужного Хазар,

Та врешті-решт таки їм здався,

І данину отримав їхній цар.

10.4

А Кубер повернувся до аварів,

Цю назву ефталіти узяли.

Колись так греки називали варів,

Та обрані цю назву прокляли.

10.5

То ж розділивши землі між собою,

Хозари і авари присягли,

Аварське те, що справа за рікою.

Що зліва, те хозари потягли.

10.6

Як тут варягам не дивитись диву?

Адже стоїть їх Київ на русі.

По праву сторону його й по ліву

Тече Дніпро у всій його красі.

10.7

То ж коли військо звідкись прибуває,

На Київ лише скоса позира.

Для кожного, хто данину збирає

Лежала Русь по інший бік Дніпра.

10.8

Так і жили у ті часи русини,

Зайнявши по Дніпру аж дві русі.

І не збирав ніхто із них данини,

Хоча і торг із ними вели всі.

10.9

Русь Київська товари всі збирала,

Котрі слов’янські везли племена.

Русь Половецька зброю виробляла.

Мечі булатні й кінські стремена.

10.10

Весь крам у Царгород варяги везли,

Як їх діди у давнії часи.

Та згодом ефталіти кудись щезли,

І зайняли варяги ще й ліси.

10.11

Тоді був Руар київським каганом,

Коли на Русь, неначе хижий звір,

З земель своїх болгарським гнаний ханом,

Напав тудун земель аварських Дір.

10.12

Він Київ взяв тоді в страшну облогу,

Та взяти русь завдання не просте.

Встиг повернутись Руар на підмогу,

І військо Діра в мить одну розтер.

10.13

Самого Діра тут же було вбито,

А його сина Руар пожалів.

До свого війська взяв його служити,

Разом із тими хто в бою вцілів.

10.14

Служив Аскольд, хоч злобу в серці тихо

На Руара тримав і його рід.

Коли від хворі вмер каган на лихо,

Став Руреку служити він услід.

10.15

Був Рурик свого батька гідним сином.

Варяг він знову разом об’єднав.

Було нарядом все і було чином,

Хозар від Києва тоді прогнав.

10.16

Русь Київську тепер за старшу мали,

І сріблом сильна була і мечем.

На Візантію ми тоді напали,

Розбивши їхнє військо, як нікчем.

10.17

Узяли викуп ми тоді із греків,

Набили вщент трофеями ладді,

І Царгород від нас був недалеко,

Та не повели нас туди вожді.

10.18

Бо Рюрик знав, як дасть він місто війську,

Не втримаютьсявоїни в руках.

Зруйнують всю столицю візантійську,

Все перетворять тут вони на прах.

 

10.19

Не буде тоді з ким нам торгувати,

Не буде з кого брати данину.

Звелів додому Рурек повертати,

Пограбувавши тільки царину.

10.20

Та серед війська почалось бунтарство,

Всіх невдоволених Аскольд зібрав.

І змовився тоді з хозарським царством,

І Київ здати їм пообіцяв.

10.21

Відчувши міста неминучу втрату,

Відправив Рурек сина через ліс

В Смоленську вкраїну до свого брата.

Там він залишився і там і зріс.

10.22

Коли хозари місто обступили,

Аскольд людей на Рурека підняв.

Вони у місто ворога впустили,

Та Рурек до останнього стояв.

10.23

Кагана взявши раненим, хозари

Зволіли стратити його в на страх.

І кинули його живцем до жару,

На погребальних котрий тлів кострах.

10.24

Аскольд став київським тоді тудуном,

Котрий хозарам данину платив.

Він не ладнав з Дажбогом і Перуном,

Тому і віру іншу він прийняв.

10.25

Почали люди і волхви втікати

Із Києва з Русі в Смоленський край.

І там в Олега, Рюрікова брата,

Просили: «Йди злодія покарай!»

10.26

Та не простою була вже ця справа.

Русь з берега не просто захопить.

Та все ж знайшлась на зрадника управа,

Недовго довелось Аскольду жить.

10.27

З собою взявши хутра й срібла міру,

Олег приплив в компанії купців.

Вони бажали прийнять нову віру,

І жертвували щедро з гаманців.

10.28

Дари свої й Аскольду передали

І срібла й хутра дали цілий пуд.

А на словах проханнячко додали,

Щоб їх хрестити він не мав за труд.

10.29

Аскольд зрадів, що так людей багато

За раз у нову віру наверне.

І щоб хрещеним стати їхнім татом,

Зійшов до них у місце гамірне.

10.30

Всіх обійнявши, вийшов до Олега,

Зрівнявшись з ним, Аскольд його впізнав.

За хрест на шиї, що був оберегом,

Його каган схопив й душити став.

10.31

«Ти не каган!» – в обличчя йому мовив.

«Каган тут я і Ігор – небож мій!»

І меч в живіт встромив на цьому слові,

І впав Аскольд, звиваючись мов змій.

10.32

Ніхто не став Олегу заважати.

Вітав кагана і радів народ.

Став Київ знову центром каганату,

Фортецею серед дніпровських вод.

10.33

Там Ігор правив, нищачи германців,

Звідти в похід збирався Святослав.

І Володимир там приймав посланців,

Котрих Василь із Візантії слав.

10.34

Та мул наніс колись Дніпро нівроку,

І одне русло обміліло вкрай.

Тече тепер ріка з одного боку,

А з іншого засох бодай ручай.

10.35

Нема січі у Києві сьогодні,

Немає вже у Києві русі,

Та цю країну в пам’яті народній,

Прозвали Руссю Київською всі.