Початок

  1. ПОЧАТОК

1.1

З початку була тільки тиша й спокій

Проміння істини пронизувало світ

І було тихо і спокійно доки,

Стікала довга нескінченність літ.

1.2

І вічністю хвилини були вкриті

І час спливав і починався знов

Аж доки раптом, однієї миті,

Із іскри розгорілася любов.

1.3

Проміння істини її обвили

Клубочок вився кільце за кільцем

Цій оболонці вічність дала сили

Клубок зробивши золотим яйцем.

1.4

І тріснуло змінивши все навколо

Пролилось з нього світло в майбуття

У світ, де було тільки пусто й голо

З’явився Род, як первісток життя.

1.5

Проміння істини неначе люлька,

Що колихала його знов і знов.

Але у грудях, як вогненна кулька

Жевріла нерозділена любов.

1.6

Що є любов? Це та могутня сила,

Котра притягує до купи всі тіла

Лише розділена вона розправить крила

А не розділиш, то згорить до тла.

1.7

Поки любов у тілі мерегтіла

Заплющив очі Род, напружив дух.

І в мить частинки Родового тіла

Заповнили собою все навкруг.

1.8

Його обличчя ясним сонцем стало.

Із грудей білий місяць заяснів,

Із дум його пішло хмарин чимало,

А темні ночі вийшли з його снів.

1.9

Став подих Рода вітерцем грайливим,

З очей його пішли зірки ясні,

Із сліз його дощів полили зливи,

І дощ, і град з небес і білий сніг.

1.10

Став нашим небом Род – блакитним дивом

І голос його грізним громом став.

Тоді довірив душу свою Живі,

А серце він своє Землі віддав.

1.11

Дві рожаниці Жива і Земля

Вони частинки батька Рода.

Перш ніж у світ наш прийде немовля,

До них звертається природа.

1.12

Спочатку вродить Жива-мати

Маленьку душу, зіткану з любові.

Земля ж тоді для немовляти

Народить тіло з істини і крові.

1.13

Так світ з частинок Рода влаштувався

Із істини створилося «Буття»

Світ «Забуття» нашим богам дістався

А «Небуття» для тих, хто йде з життя.

1.14

І небо білим світлом запалало

Від світла того вигорів пустир

На Землю з неба серце Рода впало

Святий небесний камінь – Алатир.

1.15

З небес, де дім вітрів нестримних,

Дух Рода – Позвизд прилетів.

Подув він так, що стало зимно

У кожному із трьох світів.

1.16

І вщух вогонь і гуркіт з ним.

Враз остудився камінь Алатир

Зпід нього заклубився дим.

Із диму того вийшов богатир.

1.17

Він перший син, його Перуном звати,

І він продовжить творення життя.

З ним божий рід продовжить процвітати.

Йому приводити наш всесвіт до пуття.

1.18

Перун своє побачив володіння,

В котрім життя почнеться нове.

Усюди тільки попіл та каміння.

На що і Позвизд йому мовив:

1.20

«Хоч серце Рода вже і зупинилось

На цім пустім обпаленім горбі,

Ще сім його ударів не відбилось.

Залишив батько відтворити їх тобі.»

1.21

Сказав він це і дути став щосили

Здійнявши куряву і бруд і пил.

Залізний молот курява відкрила

Котрий підняти вітру бракло сил.

1.22

Перун взяв молот дужими руками

Над головою звів його у вись

Ударив молотом він білий камінь

І вдарив грім і хмари затряслись

1.23

Як вдруге вдарив молот серце Рода

Із хмар зірвалися рясні дощі

І потекли землею бистрі води

Моря наситивши й озера від душі.

1.24

З ударом третім камінь тріснув

І в нього потекло дощів лиття

П’ючи корінням воду прісну

Зросло до неба дерево життя.

1.25

Невдовзі скінчилась негода

Розлізлись хмари на шмаття

А з листя чувся шепіт Рода:

«Живіть і полюбіть життя!»

1.26

І з крони сипалось насіння,

А Землю вкрив зелений ліс.

Обвилось зеленню каміння

І попіл травами заріс.

1.27

Вчетверте бив Перун всім тілом

Знялись комахи безліччю роїв.

І цвітом дерево розцвіло

І бджілок цвіт нектаром напоїв.

1.28

Б’є він уп’яте, молот не жаліє.

З під каменя полізли ящірки,

А далі жаби і за ними змії

Насіння дерева несли у всі кутки.

1.29

З’явились птахи за ударом шостим

Зозулі, горобці й лелеки.

Плоди вхопивши дзьобом гострим,

Життя понесли у світи далекі.

1.30

Удар останній вибив іскор жменю,

А вітер іскри зразу підхопив

І закружляв даючи їм натхнення,

І вийшов звір найдивніший із див.

1.31

Вогненні крила несли тіло змія,

А спереду він був неначе вовк.

Збагнув Перун: «Раз він літати вміє,

То й дереву від нього буде толк»

1.32

«Сімург!» – звернувсь Перун до звіра

Той одізвавшись, ластився до рук.

«Хранителем ти станеш мої віри

І берегти тобі життєвий круг»