1. ПОВЕРНЕННЯ ОБРАНИХ

9.1

Лише русинів в мирі між собою,

Тримала Русь на Волзі у болгар.

До неї везли хутро, мед і зброю,

А там їх доправляли аж до вар.

9.2

І торгували вари дуже вправно,

Тримаючи в руках шовковий шлях.

Не було ворогів в них і подавно

Ні в горах на шляху і ні в полях.

9.3

Кому ж як не варягам торгувати

І каравани вести крізь туман?

Вони з дитинства навчені вбивати.

Смерть тим, хто нападе на караван.

9.4

Та не усе так добре як здається.

Не всім дано пізнати вічний мир.

Бо того, хто мечем добряче б’ється,

Завжди затягне у кривавий вир.

9.5

В союзі ефталітів вари були

І часто разом билися в війні.

Скрізь де вітри буремні тільки дули

Не було варам рівних на коні.

9.6

Колись давно розбили персів разом,

Їх цар сплатити викуп заприсяг.

Все військо повернулось за наказом,

Залишивши чотириста варяг.

9.7

Та перси не збиралися платити.

Дізнавшись, що варяг так мало тут,

Усіх їх вирішили підло вбити

І утекти без викупу в свій кут.

9.8

Та вари з кіньми всі залізом вкриті,

А лук їх пробивав залізний щит.

З двох тисяч персів однієї миті

Не стало ні голів, а ні копит.

9.9

Розгнівався тут перський цар на варів,

І ще шість тисяч був до них послав.

Кістки тріщали від важких ударів,

Та й цих їх смертний час в бою спіткав.

9.10

Так посміялись вари із невдахи

І утекли усі у темний ліс.

Забувши про свій розум і про страхи,

Цар персів був розлючений до сліз.

9.11

Він наказав тоді своєму війську

У ліс іти за ними навздогін.

Всю пішу силу кинув і всю кінську,

Залишивши з собою лиш загін.

9.12

Та вари хитрі в лісі розділились.

Одні манили військо в далину,

А інші знову до царя явились,

Його убивши, взяли данину.

9.13

Про подвигвстигли цей і пісню скласти

І знав про силу їх каган Гатфар.

Давно на тюрків мріяв він напасти,

Та проти був Кандік – каган всіх вар.

9.14

Та коли вари були у поході,

Таємно людям своїм повелів,

Гатфар убити тюрків при нагоді,

Котрихв Хорезм впустили, як послів.

9.15

А тюрки, звісно, вбивства не простили.

Хорезм відчув на собі весь їх гнів.

Усіх людей безжалісно убили,

Палав вогнем Кият десяток днів.

9.14

То ж коли вари знову повернулись,

Нічого не знайшли окрім костей.

До тіл жінок в оселях їх горнулись

Обпалені тіла їхніх дітей.

9.15

За вірність клятві вари поплатились.

Заправило життя страшну ціну.

Посли Гатфара тут не забарились,

Покликати Кандіка на війну.

9.16

Та зрозумів Кандік що без Гатфара

В нещасті цім не обійшлось ніяк.

То ж хай воює з тюрками без варів.

Нехай покаже що він за вояк.

9.17

Так гунів клятва і була розбита,

Братерству давньому настав кінець.

Кров гунів гунами була пролита,

Зійшов союз їх давній нанівець.

9.18

В Кандіка, звісно, в ту страшну хвилину

Рвалося з біллю серце із грудей

Помститися Гатфару за дружину

І покарати за своїх дітей.

9.19

Сам кинувся б у бій несамовито,

Вбивав би доки сам не спустить дух.

Але не мав він права допустити,

Щоб варів рід от так безслідно вщух.

9.20

Ще з часу Слави у походи дальні

Ходили і дівчата і жінки.

То ж зрада ця і підла і брутальна

Не винищила рід наш на віки.

9.21

На землях пращурів живуть русини,

Рід обраних між них розквітне знов.

Збудують собі нові там хатини,

І буде множитись варязька кров.

9.22

А зараз від війни повів подалі

Каган до України свій нарід.

В важкій скорботі і гіркій печалі

Покинули варяги рідний схід.

9.23

Їм був Хорезм, як друга батьківщина.

Тут світло Хореса світило їм.

Та не богів була у тім провина,

То людська підлість знищила їх дім.

9.24

І от степами неньки України,

Йшло військо, а над ним червоний стяг.

І золотими рогами своїми

Блищав олень – прадавній герб варяг.

9.25

Усі князі, за звичаєм прадавнім,

Як пращури іще із давнини,

Стрічали обраних з дарунком славним,

Просили всі до свої сторони.

9.26

Усіх варяги радісно приймали,

І в них для кожного готовий дар.

І знов в єдине ціле об’єднали

Русинів подніпрянських і болгар.

9.27

І утворилася держава славна,

Котра зайняла весь Русинський шмат.

Наряд в ній відновився стародавній.

Край обраних – Варязький каганат.

9.28

Держава сильна створена і вільна

І правив в ній тоді каган Баян.

В ній жили й захищали себе спільно

Міста варяг-русинів і слав’ян.

9.29

Ходила гривня тут тоді за гроші

І вишивка тоді була в ціні.

Варязькі вишиванки в лик Мокоші

Любили європейки чарівні.

9.30

Та не лише варяги і русини

У каганат варязький увійшли.

Ще ефталіти , давні побратими,

У слід за варами до нас прийшли.

9.31

Баян селив їх на кордоні франків

Бо з ними в нас тоді була війна.

Не думав він, що від отих останків,

Чекати варто знову нам лайна.

9.32

Їх віра не була така, як наша.

І не священним був для них наряд.

У цій народів каганату каші

Вони були неначе чорний яд.

9.33

Лише до влади рвались і багатства,

Пихатими вони були усі.

Не визнавали ефталіти братства

І не корились правилам русі.

9.34

Коли помер було каган варязький,

За владубилися вони як всі.

Хоча по старшості варяг династій

Настала черга Волзької русі.

9.35

Варяги дали голос за Кубрата

Котрий був Волзької русі каган.

Та ефталіти свого лиш обрати

Хотіли і підбили весь майдан.

9.36

Порушивши закони наші давні,

Зробили ефталіти всім на зло.

Такі вже вони були невиправні,

Ніщо їх зупинити не могло.

9.37

Та не стерпіли обрані образу,

Покинули свій власний каганат.

Всі три русі із нього вийшли зразу,

Каганом їхнім став болгар Кубрат.

9.38

Русі дніпровські зайняли варяги.

На верхній збудували Київ град.

Ця назва додавала їм наснаги,

Мов відродився втрачений Кият.

9.39

Разом з Кубратом тюрків розігнали,

Міста позакладали між слав’ян.

Болгарію велику будували,

І керували землями полян.

9.40

Із Києва Дніпром свій шлях проклали,

Котрим у Царгород пливли човни.

Цей шлях «варязьким» так і називали,

Тут торг ішов із ранньої весни.