3. УКРАЇНА

3.1

Ступивши вперше на землі широти,

Брати відразу ж збудували дім.

І жили дружно і спокійно доти,

Поки знамення не з’явилось їм.

3.2

Бо, якось, синє небо запалало

І біля дому, випалило круг.

Ярмо тоді на землю з впало,

А з ним секіра, чаша й плуг.

3.3

Брат старший тоді вийшов з хати,

Та підійшов до батьківських дарів.

Хотів дарунки він з землі зібрати,

Але, торкнувшись, ледь не обгорів.

3.4

Середній брат рядном добряче

Собі руки обидві обмотав

Та було все ж йому гаряче

І дар з землі таки він не зібрав.

3.5

Молодший брат зумів зібрати

Дари, коли вже було темно.

Він позаносив їх до хати

Та поскладав в куточок чемно.

3.6

Як на світанні встали рано,

Брати від жаху аж зомліли.

В молодшого долоні в ранах.

До крові руки обгоріли.

3.7

«Навіщо ж Брате свої руки

Ти покалічив так жорстоко?

Невже оті дідівські штуки

Тобі так кинулися в око?»

3.8

Братам молодший відповів:

«Всіляко в світі статись може,

Та тільки спадок від богів

Кидати просто так негоже.

3.9

Це все що ще наш дід створив,

Щоб залишить для своїх внуків.

І батько їх для нас відкрив,

А ми від них ховаєм руки.

3.10

І ми залишим для дітей своїх,

Важким їм спадок здасться згодом,

Та лиш цей спадок зробить їх

Великим і могутнім родом.»

3.11

Почувши братове премудре слово,

Як діти обняли його брати.

«Хоч ти найменший з нас та однаково

Каганом нашим будеш тепер ти.

3.12

Каган – світило у пітьмі небесній,

Він місяць повний, що освітить ніч.

Він сонце, світло, слово щире й чесне.

Він світить людям тисячею свіч.

3.13

Від того брата рід людський почався.

Так здавна повелося від богів,

Що той, хто спадку діда не цурався,

Ішов вперед і за собою вів.

3.14

Плодились люди, жили мирно,

І прославляли пращурів – богів.

І було якось навіть дивно,

Що в них не було ворогів.

3.15

Земля їх рідна щедро годувала

Дажбог тепло своє онукам віддавав.

Мокоша мати щастя дарувала,

А Хорес сон вночі оберігав.

3.16

Та заздрити почали людям змії,

Котрі раніше жили в цих просторах.

Не до снаги прийшлись їм божі дії

І на буття вони навели морок.

3.17

Дажбога світло від людей закрили

Понівечили світ своїх богів.

А їхній цар, що мав великі крила

На рід людський зміїний рід повів.

3.18

В рятунок люди Хореса позвали.

І білим вовком він побіг крізь морок.

Дітей збирав, котрі у тьмі блукали,

Ховав їх до хатин і до коморок.

3.19

Перун почув новини невеселі,

Послав з Сімургом людям в дар вогонь.

І освітив Сімург людські оселі

І морок вийшов, ставши осторонь.

3.20

Перун, людей зібравши в військо

На бій зміїне кодло викликав

Та цар зміїний по злодійськи

Від битви ратної в пітьму втікав.

3.21

Та від Перуна хмарам не сховати.

Крізь хмари блискавка сильніше б’є.

Царя зміїного зумів Перун застати

В долині, де з Дніпра він воду п’є.

3.22

І був великий стрітень. Змій щосили

Націлив кігті на Перуна з висоти

Та пращур наш зловив його за крила

І вдарив так, що загуло за три версти.

3.23

Впав змій і вже не зміг піднятись

Перун дістав з піхов свого меча,

Та змій молити став і вибачатись,

Щоб не рубав Перун його з плеча.

3.24

І зглянувся Перун тоді над Змієм

Надів ярмо і впряг у божий плуг

Та вирішив, що як той плуг зуміє,

Так вкрає землю горами навкруг.

3.25

І довго йшли від моря і до моря,

А далі знов пішли в зворотній бік.

Високі навертались плугом гори,

Котрими вкраєна земля буде на вік.

3.26

Закінчивши, сказав Перун до Змія:

«В землі украєній живе моя сім’я.

Хай змії в гори ці іти не сміють,

Бо поміж горами вкраїна моя.»

3.27

І з тих давен, великая рівнина,

Що краять гори сколотів, сармат.

Прозвалась словом Україна –

Перунова земля, Русинський шмат.

3.28

То була славна світла перемога,

Хоч морок ще ховавсь за хмару з пилом.

І час прийшов великого Дажбога,

Далекий шлях чекав його з Ярилом.

3.29

В велику вись Дажбог збирався

Хто зна, що буде там наприкінці.

І щоб без сил в дорозі не зостався,

Весь тиждень люди жарили млинці.

3.30

І ось настав великий день Ярилів.

Щодуху він підняв Дажбога в вись.

І морок впав з далеких небосхилів,

А хмари пилу в світлі розійшлись.

3.31

Земля ожила у дерев цвітінні,

Та рано ще було гасити піч.

Від сонця заховався морок в тіні

І там чекав, доки настане ніч.

3.32

Хорес, найменший син самого Рода,

Та мав гарячий норов невгамовний,

Тепер вступити в битву мав нагоду,

Й зійшов у небі наче місяць повний.

3.33

Розправив Хорес широченні груди,

І з неба темного до затінку нічного,

Щоб мороку вже не втекти нікуди,

Доправив світло ясного Дажбога.

3.34

І морок зник, життя торжествувало,

Сльозинки радості текли в усіх з очей

І одне одного всі люди обіймали

Так всі зріднилися у довготі ночей.

3.35

І до людей тоді спустились боги

Щоб радістю з нащадками ділитись.

То був Великдень світла перемоги

В цей день усім хотілось веселитись.

3.36

І, непомітно, все, що так раділо

З глибин землі і до самих небес.

Любов з’єднала у єдине тіло –

У той Великдень батько Род воскрес.

3.37

Його присутність люди відчували

Та великодній хліб пекли гуртом

І кожного тим хлібом частували

І причащались всі, хто за столом.

3.38

З тих давніх пір, коли в Ярилі сонце,

На повний місяць відчиняють двері

І в чистій хаті ставлять під віконце

Стіл у четвер священної вечері.

3.39

Бо в цей четвер до хати завітають

Всі пращури, котрі на світі жили.

Вони усіх живих благословляють,

І додають усій родині сили.

3.40

В цей день сиділи край вогню до рання,

Щоб пращурів пізнати заповіт.

Почуть старих волхвів оповідання

Про пращурів – богів і весь наш світ.

3.41

Про боже царство, котре нам доступне,

Не в смерті, а коли ми у бутті.

Бо діти божі – поняття сукупне,

Не можуть вони жити в самоті.

3.42

Про те, що в нас усіх Отець єдиний,

А світ навколо теж його дитя.

І зла нема в великій цій родині,

Світ божий добрий, як саме життя.

3.43

Життя несе в собі велику силу,

Котру нам передав наш батько Род.

Маленьке зернятко розколе брилу,

Коли його посієш на город.

3.44

Коли лякають чортом із рогами,

Нема чого шукати укриття.

Тваринам роги вділені богами

Щоб боронить від хижаків життя.

3.45

Немає в світі вовка із рогами,

Ні лева, тигра, щуки чи змії.

Їх носять ті, хто мирними стадами

Пасуть траву і дякують землі.

3.46

Людина ж вірити у зло не має,

Бо віра це і є її буття.

Всяк чоловік подобу ту приймає,

Котру її утворять почуття.

3.47

Людина зла весь світ недобрим значить,

Крадій же вірить, що усі крадуть.

Гулящий в думах жінку з іншим бачить,

Чекає вбивця, коли його вб’ють.

3.48

І люди ці в житті не вкусять щастя,

А вічний страх це покарання їм.

Не кайдани натиснуть їм зап’ястя,

А те що світ навколо – їм не дім.

3.49

Подобу людську створюють чесноти,

І віра в добрий спадок від богів.

Багатий тут не кращий від бідноти,

А чесний рід тут вищий за царів.

3.50

І той є злим, хто каже що ми різні,

Хто ділить світ на своїх і чужих.

Хто грати поміж нас кує залізні,

І робить з нас байдужих і черствих.

3.51

То ж славимо старі часи  прадавні

Коли Від сили Роду морок втік

І, вкраєні Перуном, землі славні

Боги заповідали нам на вік.