ВИГНАННЯ ГОТІВ.  Історія союзного племені язигів, котрі потрапили у рабство до Риму. Іх воїни асимілювали серед місцевого населення бритів. Коли закінчився термін служби, язиги зі своїми британськими сім’ями повернулись до України. Іх військова організація і нова легіонерська культура дозволила взяти під контроль придніпров’я, з центром на Київській Русі. Це призвело до війни з варами, котрі об’єднали проти них вільні дружини (гуни).

7. ВИГНАННЯ ГОТІВ

7.1

У дружбі з нами був народ язигів,

Котрі були одними із сармат.

Ми разом захищались від набігів

І разом в інших відривали шмат.

7.2

Та був народ цей трохи дикуватий

І сам з собою був він не в ладах.

Сам спробував із Римом воювати,

Й розбили їх ромеї, як невдах.

7.3

Їх цар Зандік,  як викуп, дав ромеям

Декілька тисяч воїнів своїх.

І порадівши трохи цим трофеям,

Відправили на дальній острів їх.

7.4

На острові жили народи бриттів

Їх підкорить ромеї не могли.

Язиги ж мир уклали з ними миттю,

Ходили там будь-де і будь-коли.

7.5

Ромейські воїни були нахабні,

А бриттів не вважали за людей.

Для них жінки місцеві були звабні,

Ловили їх й тримали, як свиней.

7.6

Язиги ж поважали честь і гідність,

І захистили бриттів від нахаб.

Якщо була у тому необхідність,

Гаком ромеїв вішали на граб.

7.7

Язиг за це британці поважали,

Вважаючи усіх їх за богів.

Місцеві готами їх називали,

Любили їх, неначе королів.

7.8

І, з часом, всі язиги оженились,

Завели із британками дітей.

А коли служба їхня закінчилась,

У готів було тисячі людей.

7.9

Холодний острів був не до вподоби.

До Скандії доправився нарід.

А звідти, поганяючи худобу,

В Україну почав він свій похід.

7.10

Собі в дорозі готи підкорили

Сармат роди, германців і слав’ян.

І верхню русь Дніпровську захопили

Всіх навертаючи у віру християн.

7.11

Спочатку відступили було вари,

І навіть з ними заключили мир.

Та готи, залишаючись без кари,

Продовжували дутись як пузир.

7.12

Аланський провід сріблом підкупили,

В русинські землі вторлись без страху,

Все придніпров’я захопили,

Лиш Волзька Русь стояла на шляху.

7.13

Тоді з Хорезму виступили вари

Щоб готів не пустить через ріку.

На Волзі готам сипонули жару,

І пить заставили їх кров гірку.

7.14

Русинів волзьких, котрих звуть «булгари»,

Варяги не покинули тепер.

Залишився, щоб стримати удари

Каган усіх варягів Баламбер.

7.15

Та на цей раз каган не став чекати.

Булгар зібравши, варів і слав’ян,

Велів аланських зрадників шукати,

І нищити велів їх, як бур’ян.

7.16

Із військом тим пішов він до аланів.

І зрадників жорстоко покарав.

А далі, під завісою туманів,

Пішов Дніпром поміж зелених трав.

7.17

Не встигли готи ще забити труни

Своїх убитих варами синів,

Як на міста їх налетіли гуни,

Котрих з собою Баламбер привів.

7.18

Почали готи в паніці втікати,

Хто кіньми, а хто пішки, як могли.

Взялися їх русини добивати,

Котрих в неволю готи загнали.

7.19

А їх столиця Данарштадт стояла

На тій русі, що вище по Дніпру.

До неї війську шлях ріка відтяла,

ІЕрманарих там забивсь в нору.

7.20

В його полоні вже давно томилась,

Князівна Либідь, котру бив не раз.

Щоб зберегти сестру, брати корились.

Їм Ерманарих віддавав наказ.

7.21

Хоч готів на русі було багато,

Підмоги з берега нема тепер.

Обабіч по Дніпру стояв затято,

Із гунами їх дядько Баламбер.

7.22

Тоді брати задумали по ночі,

Пробратись в Ерманариханору.

Та були в готів всюди вуха й очі,

І хтось почув їх шепіт в ту пору.

7.23

У злобі Ерманарих вбив князівну,

І відчайдушно кинулись брати

В криваву битву з готами нерівну.

Та не судилось їм перемогти…

7.24

Поранений братами Ерманарих,

На один бік мечем себе підпер.

Він знав що не втече від свої кари.

За небожів помститься Баламбер.

7.25

Ото ж коли човни були готові

І Баламбер дібрався до русі,

Не було вже кому пустити крові.

У Данарштадті були мертві всі.

7.26

Великий Ерманарих – король готів

Ножем собі розрізав горло сам.

Не було серед готів ідіотів,

Усі втекли вночі по болотам.

7.27

По тім булгар відправили додому

А вари русь дніпровську зайняли.

Та було зрозуміло і дурному,

Не всі ще готи долю прийняли.

7.28

Відправив Баламбер слав’янам зброю

Щоб боронить могли вони свій мир.

Дали вони таки вестготам бою,

Але здолав їх потім Витимир.

7.29

І смерть страшна за те, що не скорились,

Спіткала всю слав’янську старшину.

Бо готи так нічому й не навчились,

Почали з варами нову війну.

7.30

Підняв тоді всі роксоланські орди

Каган усіх русинів Баламбер.

І бились з готами допоки гордий

Король від Баламбера рук не вмер.

7.31

І драпонули кляті везиготи

Від нас кудись далеко за Дунай.

Позбулися цієї ми мерзоти,

Очистився від неї весь наш край.