ВІЛЬНИЙ ШЛЯХ.  Розповідає про розкол серед сколотів і вихід варів з окремим союзом масагетів (Союз вільних племен). Про організацію торгівельних шляхів між слов’янськими племенами і варами Хорезма.

6. ВІЛЬНИЙ ШЛЯХ

          6.1

Колись Перун, підперши наше небо,

Залишив нам священний свій наряд.

Лиш той, хто честю пращурів не гребав,

У забутті ставав з богами в ряд.

6.2

Так клятві, що у зоряному храмі

Давали обрані за сотні літ,

Зостались вірними, як своїй мамі,

Варяги – нашої землі опліт.

6.3

Життя своє віддавши на чужині,

Варяг не знав, що цьому всупереч,

Від своїх захищаючись, дружині

У руки доведеться взяти меч.

6.4

Отож, коли варяги воз’єднались,

Послання розіслав Танай родам:

«Колись ще леви з вівцями братались,

Та нині лев не родич баранам.

6.5

Ви пращурів своїх зріклися слова,

То ж вільні й вари від священних пут.

Коли наш захист знадобиться знову,

То не шукайте. Нас немає тут.

6.6

Давно в землі поховані скелети

Всіх ваших, хто нас обраними звуть.

А ви ж зовіть нас просто «мусагети».

Бо ми є ті, хто вільним шляхом йдуть.»

6.7

Так і була тоді розбита клятва,

Котра єднала сколотів роди.

З тих пір, як було поміж ними братство,

Надто багато вже стекло води.

6.8

А вари стали лиш звичайним родом

І рушили з України на схід.

Могутнім вони стали там народом,

Котрого поважав усяк сусід.

6.9

Частина ж сколотів пішла за ними,

Аріїв створивши братство нове.

Міста заклали, щоб прожити зими,

Свою державу мали там і мову.

6.10

Як вари йшли, червоним світлом своїм

Вказав їм землю Хорес – Тарга син.

І взяли обрані її без воїн

Та оселились в ній всі, як один.

6.11

Так землю цю Хорезмом і прозвали.

Землею обраних вона була.

В ній покоління нові підростали,

Під світлом Хореса вона цвіла.

6.12

Тут вари знову сильним родом стали

І сильним став народ їх – мусагет.

В Україну аж звідти шлях проклали

Крізь степ широкий і крізь гір хребет.

6.13

А той народ, котрий наряду зрікся,

Ще довго обирав собі царів.

Хтось за одним царем собі волікся,

А хто в боях за іншого старів.

6.14

Не було довго ще між ними миру

І гинули в війні цілі роди.

Один на одного точив сокиру,

Розбрівшись степом хто куди.

6.15

Все більше сколотів з лихої долі

Просили обраних назад прийти.

Були вони голодні й напівголі,

Та «Леви вівцям більше не брати».

6.16

Допоки ті самі своїх вбивали,

Стояли мусагети осторонь.

Потрохи їхні землі заселяли,

Несучи нового життя вогонь.

6.17

Так, з часом, сколоти й самі незчулись,

Як втратили Україну на вік.

Та коли врешті трохи схаменулись,

Не було в них степів, лісів і рік.

6.18

Тим часом вари сильні і могутні,

Котрим не було рівних у війні

Знайшли собі заняття на майбутнє,

Котре в усі часи буде в ціні.

6.19

В Україні, в лісах густих глибоко,

Куди не пройде жоден добрий кінь,

Живе подалі від людського ока

Народ, котрий ховається у тінь.

6.20

Не має в нього коней і худоби

Не сіє той народ собі поля,

Не знає дорогої він оздоби

А їсть лиш те, що в лісі дасть земля.

6.21

А ще народ той зростом невеликий

Тому, як стрінуться кочовики,

Від них втікає наче звір він дикий

У хащі, у печери, у дірки.

6.22

Коли княгиня Слава із жінками,

Від вбивць ховали в хащах своїх чад,

Ті, хто живуть поміж чагарниками,

Жінок впустили до своїх громад.

6.23

З тих пір завелась дружба особлива

Між варами і тими хто в лісах.

Як сніг зійде й весняні пройдуть зливи,

До лісу їдуть вари на возах.

6.24

На хутро в обмін вари везли зброю,

Багато збіжжя, краму і монет.

Заморські страви везли і напої,

І буси і мотузку для тенет.

6.25

Як той народ до нас привела Слава,

То і слав’янами прозвали їх.

Де б не була у обраних держава,

Слав’ян вважали вари за своїх.

6.26

З Хорезму каравани відправляли

Щороку в Україну до слав’ян.

А хутро, котре там заготовляли

Високу ціну мало у парфян.

6.27

І, згодом, став слав’янський шлях безпечним,

Тут заснували вари три русі.

Та через них потоком безкінечним

Йшли каравани у боки усі.

6.28

Бува ріка чомусь навпіл січеться

І дві ріки течуть на обабіч.

З давних давен варягами зоветься

Це місце зрозумілим словом «січ».

6.29

Але вода ніколи не здається

І дві ріки стечуть в одну якусь.

Між руслами землі шмат зостається,

І ця земля зоветься словом «русь».

6.30

Для військ ворожих буде невразливим

На тій русі між рік розбитийстан.

І для слав’ян він центром був важливим

І для народів аріїв – алан.

6.31

На Волзі одну русь заклали вари

Ще на Дніпрі русі заклали дві.

І через них пішли усі товари,

До них дороги були мов живі.

6.32

Варяг-русинів тоді «руси» звали,

А їм підвладні всі роди «алан».

Разом вони у війнах виступали,

І знали їх усі, як «роксолан».