Слов’янський бог Велес, найбільш відомий і таємничий. Але в пантеоні Київської Русі він не згадувався. Все тому, що Русь (варяги), не знали такого бога, а прийняли його лише тому, що це був головний бог слов’ян.

Тут знову виникає питання різниці між русинами і слов’янами. У шіснадцятому столітті, при складенні імперської історії росії виникло питання цієї різниці. Насправді, русини і слов’яни чітко відрізнялись. Русини мають кочове походження від племен (роксолан, алан і т.д.) котрі кочували в степах придніпров’я. Культура і побут русинів чітко відрізняється. Шкіряні чоботи, коні, продукти тваринництва, сметана і сир, пісні і танці, казки все сричить про те, що русини у минулому кочівники. Та і сам борщ є продуктом осідання роксолан (половців) на землях України.

Слов’яни ж проживали переважно у лісах, не мали розвиненого землеробства і тваринництва. Слов’яни вели збиральницький спосіб життя. Заготівля грибів, ягід, полювання на лісових тварин і збиранні медів це те, що вирізняло слов’янські лісові племена від кочівників. У лісі неможливо тримати крупних тварин, чи засівати великі площі. Тому і лапті з берести і кошик для збирання грибів і ягід, є невід’ємними атрибутами слов’янської культури.

Зрозуміло, що такий уособлений спосіб життя мав і своїх унікальних богів, головним з яких був Велес. Уособлення могутності зубрів і ведмедів, котрих побоювались лісові жителі. Йомо приносили жертву, перш ніж піти в ліс, в нього просили захисту від хижих тварин.

Та оскільки життя русинів було тісно пов’язане з слов’янськими племенами, що поставляли меди і хутро, котрі цінувались на ринках Візантії, то в Киеві було встановлено кумир Велеса, але в нижньому місті.

Тому, хоч об’єднане військо русинів(варягів) і слов’ян при підписанні договорів клялись богами Перуном і Велесом, та в одному пантеоні Перун і Велес знаходитись не могли за тієї причини, що ці боги відносяться до різних етнічних релігій.